Фройд сідав за кушеткою, щоб аналізант його не бачив. Онлайн Ви бачите мене і все одно говорите з кимось іншим.

Останні роки я працюю здебільшого онлайн і раз у раз чую той самий сумнів, чи не загубиться між двома камерами щось важливе, пауза чи погляд вбік, яким людина обриває власну фразу. Пауза й погляд лишаються на екрані. Губиться інше – дорога на сесію, ті півгодини в метро, за які людина встигає підготувати, що скаже, і вирішити, чого не скаже. Онлайн аналізант виходить на зв’язок за хвилину до початку, ще з робочим листом в голові, і перші фрази звучать сирими, без редактури, з якою люди зазвичай приносять свою історію. Саме з цієї сирості й починається робота.

Для тих, хто виїхав, екран має ще одну властивість. Можна роками жити у Варшаві чи Торонто, вільно говорити мовою країни і навіть сперечатися нею з сусідами, а потім помітити, що для головного слів цієї мови бракує. Про матір і про сором говорять словами, якими про них колись почули вперше. На сесії онлайн людина лишається там, де живе, і розповідає мовою, якою з нею говорили в дитинстві.

Війна додала онлайну свої умови. Буває, що світло чи зв’язок зникає посеред сесії і розмова обривається на півслові. Якщо зв’язок повертається, ми продовжуємо. Якщо ні, обірване речення нерідко стає першим на наступній сесії, бо людина точно пам’ятає слово, на якому розмову урвало.

Інша відмінність помітна вже після сесії. Наживо людина виходить на вулицю, і поки дійде до зупинки, сказане встигає осісти. Онлайн вікно розмови закривається, і за секунду навколо знову та сама кімната і ті самі люди за стіною. Ті, що працюють зі мною давно, зазвичай самі знаходять собі кілька хвилин між сесією і рештою дня, і з того, що спадає їм на думку в ці хвилини, часто починається наступна розмова.

Місто, з якого Ви виходите на зв’язок, може змінитися ще не раз. Двір, про який Ви розповідаєте, лишається тим самим, поки Ви не роздивитеся його до кінця.