Алібі для провини

Чого я боюся в неділю ввечері? Я відповів би одразу: «Завтра на роботу». У 1919 році Ференці опублікував статтю про недільні неврози, які проявлялися головним болем та шлунково-кишковими розладами в певний день тижня, здебільшого в неділю. Пацієнти самі пояснювали ці неврози тим, що довго спали й рясно їли, і Ференці, визнаючи в цьому частку правди, вважав такі пояснення приводами, за якими ховається мотив. Чи не такий самий привід моє «завтра на роботу»?

А що ховається за цим приводом? На думку Ференці, у вільний день, скажімо в неділю, зникає зовнішній тиск обов’язків, і разом із ним слабшає внутрішня цензура, тож заборонені бажання частково вивільняються. У тих, хто схильний до неврозу, надчутлива совість, у якій ми сьогодні впізнаємо Над-Я, відповідає на це фантазіями про самопокарання, що виражаються в симптомі на кшталт головного болю. Споріднене позасвідоме почуття провини, що шукає покарання, Фройд описав в «Я і Воно» (1923). Абрахам в зауваженнях до статті Ференці додав, що для частини пацієнтів сама робота відволікала від лібідинальних вимог, і вони відчували себе добре, щойно поверталися до неї. Ференці й Абрахам писали про вільний день, а тривоги перед понеділком я в їхніх описах не знайшов.

Мене цікавить недільна тривога без головного болю й шлунково-кишкових розладів, яку пояснюють очікуванням понеділка. Цю версію я не спростую, але вона настільки правдоподібна, що її приймають без перевірки, як пацієнти Ференці приймали за причину сон і їжу. Я припускаю, що самопокарання діє й тоді, коли розладів немає. Провина за те, що я собі дозволив, виникає ще на вихідних і лишається позасвідомою, а наприкінці вихідних, коли дозвіл спливає, Над-Я знову висуває вимоги і карає мене, не сказавши, за що. Покаранням стає тривога, і я приписую її понеділку, бо понеділка боятися прийнято. Понеділок – алібі для провини.

Обидві версії, очікування і покарання, можна перевірити, бо вони по-різному передбачають, як змінюватиметься тривога. Якщо це очікування, тривога посилюється разом із тим, що чекає в понеділок, і слабшає, коли там чекає щось бажане. Якщо це покарання, вона посилюється разом із тим, що я дозволив собі на вихідних, і не слабшає навіть перед бажаним понеділком. Жаль за вихідними, що скінчилися, теж не дав би тривозі послабшати. Відрізнити жаль від покарання можна за тим, чи тривога посилюється від кожних добрих вихідних, як при жалі, чи тільки від тих, на яких я зробив те, чого собі зазвичай не дозволяю, як при покаранні. А якщо моя тривога виявиться покаранням, мені доведеться спитати себе, за що.