Нотатки на поляхЗнахідка
Котушка в чужій руці
Напружених українців взимку 2026-го було приблизно стільки ж, скільки навесні 2022-го, і гра Фройдового онука з котушкою підказала мені можливе пояснення.
Соціологи «Рейтингу» з 2020 року час від часу питають українців, чи почуваються вони напружено, чи спокійно. В лютому 2026-го напружено почувалися 51 % опитаних, а в квітні 2022-го, на початку великої війни, таких було близько половини. Зимові цифри соціологи пов’язують із масованими ударами по критичній інфраструктурі й постійними відключеннями світла і тепла. В квітні 2026-го, коли відключень поменшало, частка напружених впала до 39 %.
Мене зачепило порівняння зими 2026-го з весною 2022-го. Навесні 2022-го люди вирішували, де їм бути, і йшлося про те, чи житиме країна взагалі, а взимку 2026-го українці мерзли в квартирах і звірялися з графіком відключень в телефоні. Чому за меншої загрози напружених було стільки ж?
Підказку я знайшов у Фройда, в праці «По той бік принципу задоволення» (1920), де він описує гру свого онука, якому тоді було півтора року. Хлопчик був прив’язаний до матері, але ніколи не плакав, коли вона йшла з дому на кілька годин. Натомість він кидав за край завішеного ліжечка дерев’яну котушку на нитці, протяжно примовляючи «о-о-о-о», що в родині розуміли як німецьке «fort», «нема», а потім витягав її назад і радісно вітав появу словом «da», «ось». За Фройдом, в розлуці хлопчик був пасивним, бо мати йшла, і вплинути на це він не міг, а в грі сам відсилав котушку й сам її повертав, і з того, хто терпить, ставав тим, хто діє.
Той самий перехід від пасивного до активного буває і в дорослих. Я натрапив на нього в статті психоаналітика Річарда Корраді 2007 року, яка описує людей, що починають діяти там, де з ними щось роблять. В 2022-му людину напружувала лише загроза, бо справу багато хто знаходив собі сам: хтось виїжджав чи йшов служити, інші волонтерили й донатили, і страх разом зі злістю ставав дією. Взимку 2026-го світло зникало й поверталося тоді, коли вирішувало обленерго, так само як мати хлопчика йшла й поверталася, коли вирішувала вона, а після ударів гасло й без жодного графіка.
Свою котушку дорослий теж шукав. Щойно давали світло, він заряджав все, що заряджається, а прання з готуванням відкладав саме на години зі світлом. Проте хлопчик кидав котушку, коли хотів, а дорослий без генератора брався до своїх справ у години, які обирав хтось інший, тож навіть власна дія, якою він мав би опанувати безпорадність, починалася з чужого рішення. Так котушка дорослого опинялася в чужій руці.
Людину напружує і сама загроза, і те, що навіть час для власної дії за неї обирає хтось інший.
Фройд припускав у грі й другий мотив, помсту. Кидок котушки міг задовольняти придушений в житті імпульс помститися матері за те, що вона йшла, і означати: «Йди собі, ти мені не потрібна, я сам тебе відсилаю». Дорослому не лишалося й такої помсти тому, хто вимикав світло. Злість на ворога і взимку 2026-го можна було обернути на донат, як у 2022-му, проте обленерго, яке вимикало світло, донат ніяк не стосувався. Злитися на обленерго було ніби соромно, бо воно ж рятувало енергосистему, і цю злість, підозрюю, дорослий зганяв на ближніх і на собі.
«Рейтинг» питав про напруження загалом, а зв’язок зимових цифр із відключеннями – вже тлумачення соціологів, тож із даних не видно, що саме напружувало людей: темрява, холод, удари, через які гасло світло, чи сама тривалість великої війни, що йшла вже четвертий рік. Різниця між лютим 2026-го і квітнем 2022-го вкладається в похибку опитування, тому сказати можна лише те, що взимку 2026-го напружених було приблизно стільки ж, скільки на початку вторгнення. Чи брався хтось до справ у час, який обрав сам, соціологи не питали, а котушка поруч із цими цифрами – моє прочитання.
Цієї осені світло знову вимикають, а графіки змінюються по кілька разів на день. Щойно дають світло, Ви, мабуть, теж хапаєтеся за справи. За скільки з них Ви взялися б тієї ж хвилини, якби час обирали самі?