Ветеран мовчить, щоб вберегти родину. Родина мовчить, щоб вберегти ветерана.

Значна частина моєї роботи – сесії з тими, хто повернувся з війни, і з їхніми близькими. Ветеран рідко починає з того, що пережив на війні. Він говорить про те, що вдома все стало водночас дрібним і гучним, від розмови про ремонт до сусідського дриля за стіною, і про роздратування, якого сам в собі не впізнає й за яке потім картає себе довше, ніж триває сварка.

Родина приходить з іншим питанням, хоч нерідко тими самими словами. Дружина розповідає, що чоловік повернувся, а розмова так і не почалася, і вона не знає, чи має право питати. Мати боїться сказати зайве. Діти першими помічають, що тато інакше реагує на звуки, і першими ж перестають про це говорити.

Так в домі складається мовчання, в якому кожен береже іншого і саме тому лишається з пережитим сам. Ветеранові здається, що розповідь зруйнує тих, хто чекав. Близьким здається, що питання повернуть його туди, звідки він ледве вийшов. На сесії про це мовчання вперше говорять вголос, і з’ясовується, що обидва боки охороняли одне й те саме.

Мовчання в таких домах тримається на двох, і кожен із двох вважає його своїм внеском.

Якщо зараз нестерпно – лінія Українського ветеранського фонду 0 800 33 20 29 або 112.