Людину кидає в жар, коли іншим прохолодно, руки в неї тремтять, сон уривчастий, а пульс частий навіть в спокої. Ендокринолог прочитає в цьому переліку гіпертиреоз і матиме рацію, а я в тих самих ознаках не раз впізнавав лють і страх людей, які так і не закричали.
Стриманий крик лишає в людині лють і страх, а голосу їм не дає.
Лікар пояснює ці ознаки гіпертиреозу роботою залози, що охоплює трахею одразу під гортанню, в якій виникає голос. 1656 року англійський анатом Томас Вортон назвав її тиреоїдною за сусіднім хрящем, який ще античні лікарі порівнювали з «тиреосом», великим довгастим щитом, схожим на двері. Українська назва «щитоподібна залоза» цей образ зберегла. Анатоми мали на увазі хрящ, а мені в цій назві чується щит, поставлений там, де видих ще не став голосом.
Зв’язок почуттів з органами закріпився в мові задовго до 1818 року, коли німецький лікар Йоганн Гейнрот, як прийнято вважати, вперше вжив слово «психосоматичний». Людина каже, що в неї ком у горлі, що образа сидить в печінці і що зраду вона ніяк не може перетравити. Ці вирази ми вживаємо як метафори, а психосоматика починається там, де метафора перестає бути лише метафорою, бо горло справді стискається, а шлунок справді погано перетравлює їжу.
Крик людина стримує свідомо, а от причину крику з роками витісняє. Тому, відповідаючи на питання про свій симптом, вона каже мені: «Я не знаю, звідки це взялося». Я їй вірю, бо витіснене лишається при ній, тільки без імені. При цьому частий пульс, тремтіння рук і уривчастий сон роками тримають людину в готовності до сутички, якої вона так і не почала.
Людина роками не може згадати, звідки взявся її симптом, бо він маскує спогад, який міг би травмувати її вдруге.
Що симптом стоїть на місці спогаду, помітили ще Броєр і Фройд. 1893 року вони записали, що люди з істерією страждають здебільшого від спогадів. Під гіпнозом людина згадувала подію, з якої почалася хвороба, розповідала про неї й висловлювала все, що тоді відчула, і симптом зникав. А поза гіпнозом людина роками не могла згадати, що сталося, і весь цей час замість неї говорив симптом.
Через рік Фройд описав конверсію. Уявлення, несумісне з Я, витісняється, а його збудження переходить в тіло й стає симптомом, що символічно це уявлення виражає. Франц Александер, один із засновників психосоматичної медицини, 1950 року вивів за межі конверсії хвороби органів. Символу в них він не бачив, а бачив наслідок тривалої емоційної напруги, яка з часом порушує роботу того чи іншого органа. Таку напругу Александер пов’язував передусім із сімома хворобами – бронхіальною астмою, виразкою шлунка, виразковим колітом, гіпертонією, ревматоїдним артритом, нейродермітом і тиреотоксикозом, тобто тим самим гіпертиреозом. Хвороба щитоподібної залози в цьому переліку – лише одна із семи.
Що відбувається в психіці, коли напруга перетікає в хворобу, з’ясовували вже після Александера. 1963 року французькі психоаналітики П’єр Марті й Мішель де М’Юзан помітили, що їхні пацієнти з психосоматичними хворобами розповідають про своє життя як про перелік подій і дій, майже без почуттів, і назвали це операційним мисленням. На початку 1970-х американський психіатр Пітер Сіфнеос назвав нездатність описати власні почуття алекситимією, що з грецької означає «без слів для почуттів». А французька психоаналітикиня Джойс Мак-Дугалл 1989 року назвала свою книгу «Театри тіла», бо бачила, як тіло розігрує те, чого людина не може подумати. Психосоматичний симптом утворюється там, де почуттю забракло слів і уявлень, і збудження, яке не знайшло виходу в мові, розряджається в конкретному органі.
Я пишу про горло й безпліддя, бо про них можу розповісти з власної практики. Про межу між конверсією і хворобою органа я пам’ятаю, проте в напрузі більшості моїх аналізантів з гіпертиреозом чую символ. Хворіє саме той орган, що носить ім’я щита, і гіпертиреоз для мене – стиснуте горло, в якому застрягло все, що людина не наважилася прокричати чи сказати.
Психосоматичне часто плутають з уявним, хоча виразка, що з’явилася після років напруги, кровить так само, як будь-яка інша, а щитоподібна залоза при гіпертиреозі справді виділяє забагато гормонів. Плутають психосоматику й з популярними таблицями, де навпроти кожної хвороби записано почуття, яке нібито її викликає. Стиснуте горло я чую часто, а от що саме людина не прокричала, кому й коли, в кожного своє, і жодна таблиця цього наперед не вкаже. Це ми з людиною досліджуємо і знаходимо на сесіях.
Причину надлишку гормонів лікар шукає в крові, і здебільшого це хвороба Грейвса, за якої імунна система виробляє антитіла, що діють як гормон гіпофіза, який керує залозою, тільки вмикають її без упину. Чи пов’язана ця хвороба з тим, що людина пережила, медики теж перевіряли, і з досліджень, які я переглянув, видно, що перед її початком люди частіше за здорових стикалися з тяжкими подіями. Довести, що хворобу викликали саме ці події, досі не вдалося, а серед встановлених чинників ризику – спадковість і куріння. Ендокринолог з’ясовує, як влаштована хвороба, і лікує її, а я питаю, чому вона почалася саме в людини, яка звернулася до мене, чому саме в той час її життя і що не дає хворобі минути.
Частину відповіді на останнє питання я чую на сесіях, коли людина розповідає, що хвороба змінила в її побуті. Серед несказаного буває й звичайне «ні», яке колись було страшно вимовити. Відмову, сказану вголос, доводиться довго пояснювати, а відмову через будь-яку хворобу приймають без розпитувань, і людині з температурою ще й заварюють чай. Перевагу, яку дає хвороба, Фройд назвав вторинною вигодою. Людина, яка не давала собі права сказати «ні», тепер має це право з довідкою, хоча хворобу свідомо й не обирала.
Буває, що людина вголос каже «так» тому, чого хоче, а «ні» за неї каже симптом. Таке «ні» я бачив у кількох парах, які проходили ЕКЗ. Яйцеклітини запліднювали в лабораторії, ембріони переносили в матку, проте майже в усіх жінок вони не приживалися, хоча обстеження обох партнерів проблем з фертильністю не виявили. Лише в однієї з жінок ембріон прижився, але вагітність протрималася два тижні й перервалася. На сесіях з’ясувалося, що в кожній із цих пар жінка займала щодо чоловіка материнську позицію, а він щодо неї – інфантильну. Про такий союз я вже писав окремо. Жінки свідомо хотіли дитину, і я в цьому не сумніваюся, проте дитина в їхній сім’ї вже була, і «ні» другій дитині казало тіло.
Коли дружина стає чоловікові матір’ю, місце дитини в сім’ї вже зайняте.
Звільнити це місце жінка самостійно не може, бо його тримають обоє. В терапії партнери рухалися назустріч одне одному, жінки виходили з материнської позиції, а чоловіки з інфантильної, і згодом ці пари зачали дитину природним шляхом. Я не беруся довести, що вагітність настала саме завдяки терапії, і загального пояснення безпліддя з цих історій не виводжу, бо кілька випадків з практики лишаються спостереженням, а доказ потребує досліджень на сотнях пар.
В обох історіях симптом каже те, чого людина не змогла сказати вголос. Людина зі стиснутим горлом стримала крик, а жінка, яка свідомо хотіла дитину, роками лишалася в материнській позиції щодо свого партнера. Питання «звідки це взялося» лишається без відповіді і в людини, в якої стискається горло, і в парі, де ембріон не приживається, бо витіснене повертається в симптомі, а не в спогаді. На сесіях людина шукає слова для того, що роками робило за неї тіло. Що вона скаже, коли симптомові вже не буде чого маскувати, наперед не знаємо ні вона, ні я.
