Маніпулятор чекає, що його визнає Інший, а чує власне ехо.
Маніпуляція – це архаїчний за своєю суттю захист від автономії Іншого, і цей захист блокує вихід у Символічне.
Не вірячи в силу Мови та Батьківського Закону, маніпулятор відмовляється від прямого висловлення бажання. Він вдається до проєктивної ідентифікації і проєцює афект, що його переповнює (провину, сором, безпорадність), в психічний апарат Іншого, перетворюючи Іншого на розширення власного Я.
Трагедія маніпуляції в тому, що, прагнучи, щоб автономний Інший його визнав, маніпулятор підкорює цього Іншого й робить з нього знецінений Уявний об’єкт. Здобуте визнання втрачає сенс, бо його дав той, кого маніпулятор вже знецінив, а сам він, оминувши символічну кастрацію, лишається замкненим в нарцисичному пеклі тотальної самотності серед власних проєкцій.
Напружених українців взимку 2026-го було приблизно стільки ж, скільки навесні 2022-го, і гра Фройдового онука з котушкою підказала мені можливе пояснення.