В дописі однієї колеги-психологині я натрапив на історію про батька, який сказав, що зрозумів сина, хоча перед цим говорив про себе.
До неї звернулося подружжя, і чоловік, якого вмовила прийти дружина, вперше в житті сидів навпроти психолога. Він роздратовано розповідав, що чотирнадцятирічний син кидає взуття посеред коридору, грубить матері, ще й розбив свій телефон, і наостанок спитав, що йому робити з цим хлопцем. Колега написала на аркуші ім’я та вік підлітка, поклала аркуш на підлогу й попросила батька стати на нього і говорити від імені сина. Цей прийом походить із психодрами Якоба Морено, де людина входить в роль іншого. Ставши на аркуш і заплющивши очі, батько заговорив про самотність, образу і про те, як хочеться, щоб тато похвалив. Зійшовши з аркуша, він сказав, що тепер все зрозумів, бо й сам підлітком почувався так само.
Колега пише, що вперше в її практиці роздратований батько за вісімнадцять хвилин почав співчувати синові, а мені, психоаналітикові, який звик рахувати роками, читати про вісімнадцять хвилин було ніяково.
Проте батькові лише здалося, що за ці хвилини він зрозумів сина, бо впізнав власну самотність, про яку щойно говорив, стоячи на аркуші, і яку пам’ятав з підліткових років. А чи самотній син, з цієї історії дізнатися неможливо, бо сам хлопець у ній не сказав жодного слова. Пояснення тому, що сталося з батьком, я знайшов в праці Фройда 1914 року про нарцисизм, де він пише, що людина може любити в іншому того, ким вона колись була сама.
Батько, який впізнав в синові себе, вірить, що зрозумів сина, а насправді співчуває собі.
Батьки підлітків нерідко приходять і до мене в терапію із запитом «Допоможіть впоратися з підлітком» або «Полагодьте мені дитину». Далі вони докладно розповідають, що син чи донька роблять не так, а про себе згадують хіба що мимохідь, ніби дитина не живе з ними під одним дахом і не чує щодня їхніх слів. І серед цих слів часто звучить «я в твоєму віці теж…», і далі в цій фразі йдеться вже про батьків. Цю звичку міряти дитину собою я пояснюю тим, що Фройд у тій самій праці називає батьківську любов відродженим нарцисизмом самих батьків. Від дитини батьки чекають, що вона здійснить мрії, яких самі свого часу не втілили. Тоді запит «Полагодьте мені дитину» може означати прохання зробити з дитини того, ким колись хотіли стати самі батьки.
А підліток хоче, щоб побачили й почули того, ким він є зараз, проте в чотирнадцять років вимовити «подивись на мене» буває неможливо. Мої двоє синів колись сказали мені це вголос, і батькові-психоаналітикові, виявляється, теж треба було це почути. Батьки підлітків на сесіях зазвичай розповідають про дітей, в яких на таке прохання так і не знайшлося слів.
Коли слів немає, підліток «просить» вчинками, і кинуте посеред коридору взуття, грубість до матері чи розбитий телефон можуть означати прохання «подивіться на мене, почуйте мене». Син із допису колеги грубить саме матері, і чого він чекає від неї, колега не пише, бо на аркуш з його іменем стала не мати, а батько. Батьки бачать у цих вчинках напад і карають за них криком і заборонами. Уваги підліток домагається й отримує її, бо крик і заборони теж увага, проте дивляться на нього лише як на порушника. За прохання розбитим телефоном він дістає покарання і просить знову, бо його так і не почули.
Грубістю підліток просить, щоб його побачили, і за цю саму грубість його карають.
Потреба бути побаченим виникає задовго до підліткового віку, і Дональд Віннікотт у статті про дзеркальну роль матері описав її одним реченням: «Коли я дивлюся, мене бачать, отже, я існую». У тій самій статті він пише, що немовля, дивлячись на матір, знаходить у її обличчі себе, коли мати відгукується на те, що помічає в дитині, а якщо вона зайнята своїм настроєм, немовля бачить на її обличчі лише цей настрій. Що відбувається з дитиною, яка в погляді матері себе не знайшла, я розбирав в дописі «А хто взяв перше?». А батько, про якого пише колега, стояв на аркуші сина із заплющеними очима, і якби син був тоді поруч, він побачив би на обличчі батька дитинство, тільки не своє.
Якби цей батько звернувся до мене, я спитав би, чим його син відрізняється від хлопчика, яким колись був сам батько. За одну консультацію на це питання не відповісти, бо спершу він відповідав би про себе, і минув би не один місяць, перш ніж він зміг би побачити сина окремо від себе.
Можливо, із запитом «Полагодьте мені дитину» приходить батько, якого в дитинстві теж не побачили. Кого з двох хлопчиків він просить полагодити?
